9 Історія обкладинки Foto: Uwe Schinkel Прибуття та «орієнтування на місцевості». Розмовляючи з Юрієм Поліщуком, швидко розумієш: незважаючи на все, що трапилося з ним і його сім'єю, він не занепав духом. Опустивши очі, 70-річний Юрій спокійним голосом розповідає про події останніх років, про шлях, який привів його з дружиною з берегів Чорного моря до Вупперталя. Коли він говорить про довоєнний час і свій досвід життя в Німеччині, він випрямляється, шукає зорового контакту – часом на його обличчі навіть з’являється лукава посмішка. Колишній військовий, потім довгі роки власник автомайстерні, Юрій багато чого побачив і багато чого пережив. Тому не дивно, що він досить швидко пристосувався до нового життя. Його дружині, Олені Піменовій, адаптуватися до нового місця проживання набагато складніше. Під час бесіди вона часто занурюється у свої думки. У ці моменти відчуваєш, який тягар лежить на її душі. І при цьому Олена випромінює тепло та доброту. М'яко посміхаючись, вона цікавиться самопочуттям своїх гостей, декілька разів пропонує частування – закуски та напої. Якщо вдається викликати її посмішку, то кімната немов світлішає. Батьківщина у вогні. Коли мова заходить про те, що почалося два роки тому і що за цим слідувало, очі Олени наповнюються сльозами. Занадто глибоко сидить біль від того, що сталося, і від того, що довелося залишити там. Олена та Юрій – з Миколаєва, який розташований приблизно за 100 кілометрів від портового міста Херсон. Коли 24 лютого 2022 року розпочалася російська військова агресія, першим під удар потрапив аеропорт неподалік від їхнього будинку. Здавалося, все навколо вибухає, згадує Юрій. Йому також нелегко описати словами те, що він пережив. Попри майже щоденні бомбардування та невимовний жах, подружжя протрималося у своєму будинку ще близько півроку. На той час вікна та двері вже давно були зруйновані постійними детонаціями вибухів. Тільки наприкінці серпня 2022 року вони зважилися вирушити назустріч невідомому майбутньому. Довга дорога. За підтримки волонтерів Олена та Юрій спочатку вирушили до Молдови. Звідти до Бухареста, потім до Будапешта, Мюнхена – поки, нарешті, потрапили до Вупперталя. Вибрати пункт призначення їм допомогли друзі, які вже деякий час живуть у Німеччині. Треба сказати, що в українській громаді біженців налагоджено живий обмін інформацією. Спілкування відбувається здебільшого через чат-групи: люди підтримують одне одного, дають цінні поради щодо перших кроків у Німеччині. Завдяки цьому Олена та Юрій дізналися про можливість зустрітися з російськомовним співробітником компанії gwg. З його допомогою все вдалося зробити дуже швидко: у найкоротші терміни було знайдено частково мебльовану квартиру gwg в Ельберфельді, де вони живуть із жовтня 2022 року. Звичайно, це не може замінити їм рідний дім, але вони почуваються тут дуже добре. Звідси Юрій починає свої екскурсії містом і всією землею Північний Рейн-Вестфалія. А Олена тим часом ходить на заняття: з понеділка по п'ятницю вона відвідує інтеграційні курси, де вивчає німецьку мову. Через пенсійний вік Юрій не має такої можливості, тож навчається в Олени і під час прогулянок. Надія жива. Чи зможуть Юрій та Олена повернутися до Миколаєва і коли – покаже час. Регіон, як і раніше, піддається щоденним обстрілам, щодня там гинуть люди. Вони підтримують тісний зв'язок з батьківщиною, насамперед завдяки щоденним відеодзвінкам з дочкою, яка живе з сином в Одесі. Коли Юрія запитують про них, він показує на дві чудові іграшкові моделі автомобілів, які займають чільне місце в шафі. Він знайшов їх на блошиному ринку у Вупперталі і купив для свого онука. Відчувається, що він із нетерпінням чекає того моменту, коли зможе віддати ці машинки онукові. З рук у руки. Будемо сподіватися, що це станеться в найближчому майбутньому. Олена та Юрій.
RkJQdWJsaXNoZXIy NjAxNTI=